Презентація проєкту Golden Stories відбулася в гранд холі Premier Palace Hotel Kyiv.

21 тренд для 2021 року

• Тренд «Гейміфікація»
  

• Тренд «Глобалізація»
  

• Тренд «Сторітелінг»
  

• Тренд «Out of the box»
  

• Тренд «Діджиталізація»
  

• Тренд «Автентичність»
  

• Тренд «Ефект Медичі»
  

• Тренд «Здоровий спосіб життя»
  

• Тренд «Безперервна освіта lifelong learning»
  

• Тренд «Пітерпенство»
  

• Тренд «Дауншифтинг»
  

• Тренд «Гнучкість і адаптивність»
  

• Тренд «Чорний лебідь»
  

• Тренд «Позитивна ірраціональність»
  

• Тренд «Авантюризм»
  

• Тренд «Сила простоти»
  

• Тренд «Тьюторство»
  

• Тренд «Серійність і цикли»
  

• Тренд «Антихрупкість»
  

• Тренд «Епатаж»
  

• Тренд «Світло в нас самих»
  

• Тренд «Гейміфікація»

Картина «Магнолії на золотому оксамиті» була подарована бонусом на блошиному ринку при купівлі комода за 29 доларів. Продавець закривав цією картиною дірку в стіні. Минув певний час, і новий власник дивовижним чином, випадково, побачив зображення полотна на картці в настільній грі під час відпочинку із друзями. Він загуглив зображення і дізнався, що оригінал картини загубився.

Кілька експертиз, аукціон і — бінго! Полотно Мартіна Джонсона Хіда «Магнолії на золотому оксамиті» продано Музею витончених мистецтв у Х’юстоні за рекордні 1,25 мільйона доларів.

• Тренд «Глобалізація»

«Джоконда» в перекладі з італійської означає «весела, грайлива». Від самого початку ця модниця з поголеними бровами привертала увагу лідерів думки. Спочатку про неї із захопленням писали художники Рафаель і Вазарі. Потім картина прикрашала спальню Наполеона. Письменники-романтики знайшли в Джоконді ідеал фатальної жінки, а Жюль Верн вигадав історію кохання автора до моделі і любовний трикутник з чоловіком. Справжня слава звеличила Мону Лізу, коли картину з Лувра викрав співробітник музею. Її репродукція не сходила з перших сторінок найпопулярніших ЗМІ місяцями. Весь накопичений багаж інформації про картину журналісти друкували у світських і кримінальних хроніках в найрозвинутіших країнах світу, тим самим збільшуючи її популярність.

Дивовижне повернення картини до музею всього через два роки після крадіжки запустило маховик популярності Джоконди з новою силою. Вона стала світовою сенсацією, її обожнювали, нею захоплювалися, вважали символом незбагненної жіночої таємниці, загадкових хитросплетінь долі і пригод. «Джоконда» стала об’єктом поклоніння як шедевр світової класики. Картина мандрувала світом у форматі культурних турне, її побачили мільйони глядачів — від аристократів до співробітників заводів. А коли «Джоконда» відправилася на «гастролі» у Сполучені Штати, вона стала улюбленицею дружини президента. Жаклін Кеннеді почала особисто опікуватися знаменитим твором Леонардо. Мас-медіа порівнювали двох жінок, знаходячи в кожній нерозгадану загадку.

Розтиражований образ з картини «Мона Ліза» багаторазово переосмислений художниками. У добу глобалізації шедевр Леонардо став глобальною цінністю. Вона приносить гроші в усіх сферах — масовому туризмі, рекламі, піарі, поп-культурі тощо. Це найбільш упізнаваний образ класичного твору серед сучасників усіх рангів і статусів.

• Тренд «Сторітелінг»

«Соняшники» — візитівка творчості Ван Гога, в символічному сенсі це його автопортрет. Картину, що була власністю Лондонської національній галереї, виставили на торги на знаменитому аукціоні «Крістіс». Торги виграла японська страхова корпорація «Ясуда», яка викупила картину за рекордні 40 мільйонів доларів. Символічно, що компанія була заснована в 1888 році, саме в рік написання картини.

Компанія «Ясуда» зробила шедевр упізнаваним обличчям свого бренда. Під час святкування столітнього ювілею придбана картина була виставлена на 32-му поверсі хмарочоса корпорації в Токіо. Компанія розповідала у медійному просторі захоплюючі історії про автора картини, про його життя і мрії, і це викликало неабиякий резонанс: картину «Соняшники» побачили сотні тисяч людей. Картина привернула увагу до корпорації, що посприяло збільшенню продажів її послуг.

• Тренд «Out of the box»

Густав Клімт — австрійський художник, один з найяскравіших представників віденського модерну, живописець і графік. А ще Клімт — майстер оформлення архітектурного інтер’єру і геніальний інтегратор. Його образотворча манера складалася з багатьох джерел, зокрема з візантійських мозаїк і японської графіки. У кожній картині Клімта домінують прихована еротика, сексуальність і возвеличення жіночності. Він проявив зухвалість, коли наважився перейти від академізму до імпресіонізму, та завдяки цьому митець знайшов свій неповторний стиль.

Густав Клімт очолив бунт молодих австрійських художників проти рамок і обмежень академічного живопису, заснувавши об’єднання «Віденський сецесіон». Епатажність його робіт спричинила критику від усіх верств суспільства. Наприклад, картиною «Оголена істина» Клімт кинув виклик суспільному смаку. Оголена руда жінка тримає дзеркало істини, над яким розміщена цитата Шиллера: «Якщо ти не можеш твоїми справами і твоїм мистецтвом сподобатися всім, сподобайся небагатьом. Подобатися багатьом — зло».

Художник епатував публіку і на будь-яке неприйняття відповідав новими, ще більш радикальними і сміливими експериментами. Головні шедеври Клімта — «Поцілунок», «Портрет Аделі Блох-Бауер», «Юдіф і Олоферн», «Афіна Паллада», «Даная», «Три віки жінки» — стали національним надбанням Австрії і збагатили світову культурну спадщину. Митець чуйно передав на полотні тендітну красу нашого світу, яка найяскравіше проявилася в жіночих образах.

Сам автор до найкращих своїх творів відносив панно «Древо життя» — приватне замовлення для їдальні палацу бельгійського промисловця Адольфа Стокле. Панно виконане у складній комбінованій техніці, а блискучий золотий фон відносить цей твір до «золотого періоду» у творчості художника. Композиція панно наповнена символами, які Клімт почерпнув з учення Зиґмунда Фрейда. Образи сюжету картини переплітаються з глибинними архетипами, запускаючи у глядача процес роздумів і пошуку відповідей на питання любові і зради, життя і смерті.

Клімт використовував міфологію й алегорію для іносказань і креативного вираження своєї багатогранної талановитої натури. Краса і жіночність, прихований еротизм і впізнаваний стиль Густава Клімта назавжди змінили мистецтво ХХ століття, додавши до нього дух бунтарства й експерименту.

Картини Клімта високо цінуються колекціонерами. Так, «Адель Блох-Бауер I» була продана у 2006 році в Нью-Йорку за рекордні 135 млн доларів.

• Тренд «Діджиталізація»

Посмішка Джоконди століттями надихала письменників і поетів, а глобалізація зробила з неї справжній культ «джокондоманії». Вона прикрашає найпопулярніші медійні проєкти, її друкують на марках, листівках, обкладинках журналів, на речах найвідоміших брендів. Ця дівчина завдяки своїй світовій славі сприяє просуванню товарів і послуг. Так! Вона приносить гроші. На картину багаторазово здійснювали замахи вандали, тому зараз її експонують у Луврі під куленепробивним склом, з особистим охоронцем. «Джоконда» — єдина незастрахована картина Лувру, оскільки вона просто безцінна, хоча, за прикидками, її страхова вартість становить більше мільярда євро. Така вже доля цієї улюблениці натовпу і найбільш упізнаваного образу сучасної популярної культури.

А в наші дні діджиталізація дозволила «оживити» цю грайливу дівчину. «Вона, яка старша за скелі…» відокремилася від свого портрета й ожила. Кілька підприємливих експертів у сфері ІТ і мультимедіа створили проєкт, у якому Мона Ліза взаємодіє з глядачем, реагуючи на його емоції змінами у своїй міміці. Це цифрове чудо у вигляді мініатюри можна інтегрувати в жіночі прикраси, оздоблені смарагдами і діамантами. Існує і Джоконда, що вміє розмовляти, створена із застосуванням штучного інтелекту.

Так міфічне і безцінне втілення вічної жіночності продовжує жити вже в цифровому форматі, залишаючись загадкою і для нового діджитал-покоління поціновувачів жіночої краси й досконалості.

• Тренд «Автентичність»

На творчість Фріди Кало сильний вплив справило народне мексиканське мистецтво, культура доколумбових цивілізацій Америки. Її картини наповнені символами і фетишами, а з усіх жанрів переважає автопортрет. У цих роботах художниця метафорично відображає події свого життя, часто трагічні. В юності вона потрапила у страшну автокатастрофу, після якої життя молодої жінки перетворилося на низку операцій і реабілітацій. У 22 роки вона вийшла заміж за відомого художника Дієго Рівера, який майже вдвічі був старший за неї. Подружнє життя Фріди було палким і овіяним легендами. Вона жартома казала, що у її житті «було дві аварії: одна — коли автобус врізався в трамвай, інша — це Дієго». У 1930-х роках Фріда жила в США, де працював її чоловік. Це вимушене тривале перебування за кордоном, у розвиненій індустріальній країні, змусило її гостріше відчути національні відмінності, етнічне коріння і дух батьківщини. Фріда з особливою любов’ю ставилася до народної мексиканської культури, колекціонувала старовинні твори прикладного мистецтва, навіть у повсякденному житті носила національні костюми. У 1939 році художниця відвідала Париж, де стала сенсацією тематичної виставки мексиканського мистецтва. Одну з її картин придбав Лувр. Ця подія ще сильніше розвинула патріотичне почуття і сформувала навколо Фріди ареол популярності.

У 2005 році в лондонській галереї Tate виставлялася її картина «Коріння», а персональна виставка Кало в цьому музеї стала однією з найбільш вдалих в історії галереї — її відвідали близько 370 тисяч глядачів. На початку 2006 року автопортрет Фріди «Коріння» (Raices) був проданий за 5,6 мільйона доларів США, що стало рекордом для робіт латиноамериканських художників. Рекордом вартості картин Кало залишається ще один автопортрет, 1929 року, проданий у 2000-му за 4,9 мільйона доларів.

Яскрава й неординарна особистість Фріди Кало знайшла своє відображення в численних творах літератури і кінематографа. А на початку XXI століття венесуельський підприємець Карлос Дорадо створив фонд Frida Kahlo Corporation, якому родичі великої художниці дали право на комерційне використання імені Фріди. Протягом кількох років з’явилася лінія косметики, марка текіли, спортивне взуття, ювелірні вироби, кераміка, корсети і нижня білизна, а також пиво з ім’ям Фріди Кало.

• Тренд «Ефект Медичі»

Картина «Сікстинська Мадонна» Рафаеля овіяна легендами і таємницями, вона належить до числа загальновизнаних вершин Високого Відродження. З 1754 року картина експонується в Галереї старих майстрів у Дрездені. За своє недовге, але на диво плідне життя Рафаель написав понад сорок картин з Мадонною. Але «Сікстинська Мадонна» — безперечна «зірка» і за популярністю прирівнюється до найбільш впізнаваних творів світового живопису.

Рафаелю виповнилося 25 років, коли він став офіційним художником папського двору. Цьому сприяв випадок. Понтифік Юлій II побачив роботу Рафаеля «Афінська школа», і рівень професіоналізму юного художника так його вразив, що він звільнив двадцятьох художників, які розписували парадні кімнати папського палацу, і у подальшому ватиканські кімнати розписували вже Рафаель і його учні.

Рафаель брався за складні завдання. Наприклад, на фресці «Афінська школа» можна нарахувати 56 фігур. У їх числі давньогрецькі філософи, багатьом з яких Рафаель надав риси своїх сучасників. Так, наприклад, Платон схожий на Леонардо да Вінчі, Геракліт нагадує Мікеланджело, а давньогрецький художник Апеллес — самого Рафаеля.

Світову популярність картина «Сікстинська Мадонна» придбала теж завдяки збігу обставин. Оскільки російські мандрівники починали гран-тур саме з Дрездена, «Сікстинська Мадонна» ставала для них першою зустріччю з вершинами італійського мистецтва і тому отримала в Росії XIX століття приголомшливу популярність, що перевершує всі інші мадонни Рафаеля. Про неї писали Л. М. Толстой, І. О. Гончаров, Ф. М. Достоєвський, О. С. Пушкін, а Василь Жуковський сформулював свою знамениту фразу «геній чистої краси» після споглядання картини в галереї протягом цілої години. Численні згадки про «Сікстинську Мадонну» в літературних творах запускали маховик популярності зі ще більшою силою.

Під час Другої світової війни картина дивом вціліла і пережила бомбардування Дрездена. Разом з іншими творами Дрезденської галереї її сховали в товарному вагоні, що стояв на рейках у покинутій каменоломні, в тридцяти кілометрах від міста. У травні 1945 року картини були виявлені групою радянських військовослужбовців. Десять років картина перебувала в Радянському Союзі, потім її передали владі НДР, і «Сікстинська Мадонна» повернулася в Дрезденську галерею.

Цікаво, що два янголятки, зображені на картині, знайшли свою власну мегапопулярність. Їх зображують на коробках цукерок, друкують на тканині, шпалерах, етикетках напоїв, численних листівках і плакатах тощо. А портрет самого Рафаеля прикрашає банкноту в 500 тисяч італійських лір.

Твори Рафаеля приносять гроші і прикрашають гроші. А оригінали його творів оцінюються в мільйони. Наприклад, малюнок Рафаеля «Голова молодого апостола» до картини «Преображення» був проданий з аукціону Sotheby’s за рекордні 29,7 мільйона фунтів стерлінгів.

• Тренд «Здоровий спосіб життя»

Джузеппе Арчімбольдо називають «дідусем сюрреалізму». Він був живописцем при дворі імператора, і в його обов’язки, якщо казати про це мовою сьогодення, входила організація «корпоративних івентів» — розробка і створення театральних машин і спецефектів на придворних балах-турнірах в ролі режисера-постановника і декоратора. Ця діяльність вплинула на його абстрактне мислення, створення ілюзій, алегорій, вивчення історії й античної міфології. Він вважається класиком європейського живопису, розширив межі форми і змісту.

Основа філософії мистецтва Арчімбольдо — лінгвістична, оскільки він, не створюючи нові знаки, їх змішував, комбінував, виконуючи роль новатора мови. Його картини говорять з нами подвійною мовою, водночас зрозумілою і плутаною. Він створює «бурмотіння» і «тарабарщину», але ці вигадки залишаються цілком раціональними. При цьому єдина примха, якої не дозволяє собі Арчімбольдо, — це незрозумілість. Його мистецтво наповнене сенсом і чудовими ілюзіями. Дивлячись на його полотна, ми відчуваємо невпинний плин життя, а також згадуємо, що ми теж частина природи з її неповторною красою. Ми згадуємо, що в основі життя лежать чотири стихії (земля, вода, повітря, вогонь) і що час має певну і сувору послідовність пір року. І цю природну складову потрібно поважати, плекати й підтримувати щоденним способом життя.

• Тренд «Безперервна освіта lifelong learning»

Італійський живописець Джузеппе Арчімбольдо народився в сім’ї міланського художника і з дитинства допомагав батькові створювати церковні розписи. У зрілому віці Джузеппе служив придворним живописцем і декоратором, курирував придбання предметів мистецтва, відповідав за організацію свят і вів інженерні роботи. Імператор подарував Арчімбольдо дворянство, а за «Портрет Рудольфа II в образі Вертумна» художнику присвоїли почесний титул пфальцграфа. Творча спадщина Арчімбольдо — близько 20 картин. Найбільш відомими є його цикли «Чотири елементи» і «Пори року», а також картини «Бібліотекар», «Юрист», «Кухар», «Виночерпій» і кілька картин, які можна розглядати в перевернутому виді, наприклад «Кошик з фруктами».

Роботи Арчімбольдо зберігаються в державних музеях і приватних колекціях Італії, Франції (Лувр), Австрії, Чехії, Швеції, США. Картину «Бібліотекар», виконану в експериментальній геометризований техніці, яка провіщає кубізм, називають тріумфом абстрактного мистецтва в XVI столітті. Використовуючи книги, Арчімбольдо вперше написав картину, у якій немає елементів природи. Фігура будується з жорстко геометризованих форм: пальці — це паперові закладки, що жадібно стискають книги, очі — це кістяні ключі з брелоками, борода — мітелка з пензлів, зачіска — розкрита книга з гачками (алегорія голови, заповненої знаннями).

Далеко не всі твори Арчімбольдо доступні на арт-ринку, їхня аукціонна вартість знаходиться у діапазоні від п’яти до десяти мільйонів доларів.

• Тренд «Пітерпенство»

Знаменитого Сальвадора Далі виключили з Академії живопису за зверхнє і зневажливе ставлення до викладачів. Тому свою творчу освіту він здобував самостійно. Прагнучи знайти власний стиль, наприкінці 1920-х років створює ряд робіт під впливом Пікассо і Жоана Міро. У 1929 році разом із Бунюелем бере участь у створенні сюрреалістичного фільму «Андалузький пес». Пізніше співпрацює з Уолтом Діснеєм і Альфредом Хічкоком.

У Далі були складні стосунки в родині. Юнацький максималізм, норовливий характер і бунтарство не дозволяли йому здобути мудрість зрілої людини. Мати Сальвадора померла, а у період творчих шукань у нього відбувся розрив з батьком. Неприязнь сім’ї художника до коханої Далі, пов’язані із цим конфлікти, скандали, а також напис, зроблений Далі на одному з полотен — «Іноді я з насолодою плюю на портрет моєї матері», — призвели до того, що батько прокляв сина. Провокаційні, епатажні і жахливі вчинки художника далеко не завжди слід розуміти буквально і всерйоз. Імовірно, він не хотів образити свою померлу матір і навіть не уявляв, до яких наслідків призведе його вчинок. Можливо, він прагнув випробувати серію почуттів і переживань, які стимулював у собі таким блюзнірським вчинком. Як там не було, ця витівка викликала серйозну сварку з батьком, який дбайливо зберігав пам’ять про свою улюблену дружину. Як знак помсти обурений Сальвадор Далі послав батькові в конверті свою сперму з гнівним листом: «Це все, що я тобі винен». Пізніше у книзі «Щоденник одного генія» художник, будучи вже у похилому віці, добре відгукується про батька, визнає, що той любив його і терпів страждання від вчинків сина.

Сальвадор Далі помер у 1989-му, на 85-му році життя. В нього не було дітей. «Великі генії завжди народжують посередніх дітей, і я не хочу бути підтвердженням цього правила. Я хочу залишити у спадок лише самого себе», – вважав Далі. Художник заповів поховати його так, щоб по могилі могли ходити люди, тому тіло Далі замуровано у підлогу в одній з кімнат театру-музею Далі в місті Фігерас. Свої роботи він заповідав Іспанії.

Усе життя Далі відмовлявся старіти душею. Його епатажні витівки були паливом для залучення уваги, слави і фінансового успіху. «Люди так не хвилювалися б, якби я був посереднім художником. Усіх великих художників підробляли… Мене абсолютно не чіпає, що пишуть критики. Я ж бо знаю, що в глибині душі вони люблять мої роботи, але зізнатися бояться».

• Тренд «Дауншифтинг»

Самобутній художник Поль Гоген народився в Парижі. Після невдалих революційних переворотів у Франції батько майбутнього художника, журналіст за фахом, зібрав всю сім’ю і на кораблі відправився в Перу. У планах було створення власного журналу, але дорогою батько помер від серцевого нападу. До семирічного віку хлопчик прожив у стародавній південноамериканській державі, гірські мальовничі околиці якої розбурхували його уяву. Поль зберіг яскраву пам’ять про той період дитинства і з насолодою згадував безмежні простори Перу, враження від яких живили уяву обдарованого художника протягом усього життя. Згодом сім’я повернулася до Парижа, де Гоген закінчив престижну католицьку школу.

У чотирнадцять років Поль найнявся на судно лоцманом і відправився в подорож безкрайніми водними просторами. Він об’їздив безліч країн, побував у Південній Америці, на узбережжі Середземного моря, досліджував північні моря. Після повернення до Франції юнак отримав посаду брокера. За десять років успішної кар’єри він зібрав пристойний капітал, придбав нерухомість і забезпечував безбідне життя своїй дружині і п’ятьом дітям. У цей період Гоген став скуповувати картини знаменитих імпресіоністів, а у вільний час, надихаючись їхніми полотнами, почав пробувати себе в живописі. Художник-початківець створив свої перші яскраві пейзажі, у яких відбивалася перуанська культура. Одна з дебютних його робіт — «Лісова гущавина у Віроффе» — була виставлена в Салоні й отримала схвальні відгуки критиків.

Але подальше життя митця складалося вже не так безхмарно. Фінансова криза позначилася і на кар’єрі, і на сімейних стосунках. Шлюб розпався, і Гоген з Данії повернувся до Парижа, але й там не знайшов ні благополуччя, ні душевного спокою. Відомий живописець заробляв навіть розклейкою афіш. Зрештою 26-річний Гоген вирішив повністю присвятити себе живопису. У пошуках натхнення й відпочинку він переїжджав з місця на місце. Якийсь час жив у Бретані, побував на острові Мартиніка, гостював у Ван Гога в Арлі. Ще з дитинства, проведеного в Перу, Гоген відчував потяг до екзотичних місць. У 43 роки він поїхав на Таїті — вулканічний острів, простори якого дали волю фантазії митця. На острові Гоген створив понад 80 творів у своїй самобутній упізнаваній манері.

За життя творчість Гогена нещадно критикували. Його звинувачували у надмірній декоративності. Після фінансової кризи художник намагався проводити виставки, але картини не продавалися. В один з таких моментів Гоген з гіркотою обхопив обличчя долонями і застогнав: «Невже для цього я залишив дружину і дітей? Невже вони не бачать мого таланту? Невже моя мрія стати знаменитим художником так і залишиться мрією?»

Слава і визнання, на превеликий жаль, прийшли до талановитого постімпресіоніста тільки після його смерті. Дружина ненавиділа Гогена і ранні його твори продала за безцінь. Але ще більше вона стала ненавидіти колишнього чоловіка, коли вартість його полотен істотно зросла.

На арт-ринку твори Гогена користуються великою популярністю. Так, «Te Bоurao II» продали з аукціону в Парижі за 9,5 мільйона євро. На полотні — струмок у синьо-зелених тонах, в оточенні птахів і квітів. А у 2015 році картина «Коли весілля?», написана художником на Таїті, була продана музейному відомству Катару за рекордні 300 млн доларів.

• Тренд «Гнучкість і адаптивність»

Пікассо — легендарний художник, який за своє життя створив близько 20 тисяч робіт. За результатами опитування 1,4 млн читачів, проведеного газетою The Times в 2009 році, Пікассо — найкращий художник серед творців, що жили в останні сто років. За експертними оцінками, він найдорожчий художник у світі: у 2008 році обсяг тільки офіційних продажів його робіт становив 262 млн доларів. Картина Пікассо «Алжирські жінки», продана навесні 2015 року в Нью-Йорку за 179 млн доларів, стала найдорожчою картиною, будь-коли проданою з аукціону.

З Пікассо пов’язана цікава історія. Британський актор Брайан Блессід розповів виданню The Telegraph про те, як у віці дванадцяти років він зустрівся з Пікассо. Зустріч відбулася під час Всесвітньої ради миру в Шеффілді у 1950 році. Юний Блессід підійшов до митця і попросив намалювати йому що-небудь, якщо той «дійсно Пікассо». Іспанець зробив на аркуші паперу начерк у вигляді голуба миру, однак Блессід не оцінив малюнок і заявив: «Це показує, що ви не Пікассо, бо це не голуб». За словами Блессіда, Пікассо відповів йому, що вперше чує таку критику. Блессід кинув листок з малюнком на підлогу, «викинувши близько 50 мільйонів фунтів» (приблизно 75 мільйонів доларів). Хтось підібрав цей листок, і нині він зберігається в галереї Шеффілда як символ Всесвітнього конгресу світу.

Не сподобався тобі малюнок? Прояви повагу, гнучкість, подякуй за приділений час. Не знецінюй і не критикуй. Цей випадок сам Блессід назвав «суворим фінансовим уроком».

• Тренд «Чорний лебідь»

Анрі Матісс — геніальний французький живописець ХХ століття, скульптор, невтомний експериментатор і невгамовний дослідник. Він перевернув традиційні уявлення про використання кольору і, поринувши у пошуки нових форм та відтінків, був причетний до створення окремого новаторського напряму живопису — фовізму.

Анрі Матісс народився в сім’ї торговця зерном у північній Франції. Змалечку він допомагав батькам у крамниці, але ставати спадкоємцем сімейної справи не захотів і після закінчення ліцею поїхав до столиці вчитися на юриста. Він склав випускні іспити, одержав право на роботу за фахом і, повернувшись у рідну провінцію, влаштувався клерком до присяжного повіреного. На Анрі Матісса чекало стабільне життя провінційного юриста, коли б не випадок, який кардинально змінив долю молодого чоловіка.

«Чорний лебідь» — так називають важкопрогнозовані події, які трапляються дуже рідко, але мають значні наслідки. Саме такий випадок був і в долі Матісса. У Анрі стався напад апендициту. Три місяці йому довелося пролежати в ліжку, відновлюючи здоров’я, підірване складною операцією. Щоб скрасити лікарняні будні сина, мати принесла йому приладдя для живопису. І Анрі Матісс настільки захопився копіюванням листівок, що після виписки з лікарні поступив у школу малюнка, після чого кинув юридичну контору і вирушив до Парижа, щоб вчитися мистецтву живопису далі.

Матісс навчався в Академії Жюліана, у Школі вишуканих мистецтв, у Національній вищій школі образотворчих мистецтв. У Луврі він копіював роботи французів і голландців, переважно класичний живопис. На становлення Анрі як художника вплинуло знайомство з імпресіоністами. Матісс жадібно вбирав нові знання, але і пошуки чогось нового, власного не припиняв.

Разом із групою художників Матісс представив свої полотна на осінньому салоні 1905 року. Картини залишали у глядачів відчуття енергії і пристрасті, і французький критик назвав живописців салону дикими звірами, від французького les fauves. Випадкове висловлювання закріпилося як назва всієї течії. Фовізм значно вплинув на все мистецтво XX століття.

На першій серйозній виставці дві з п’яти картин Матісса придбала держава. «Читаюча жінка» знайшла своє місце в резиденції французького президента. Серед інших відомих полотен майстра — «Радість життя», «Червона кімната», «Музика», «Сидяча оголена». Матісс постійно експериментує, подорожує, вчиться, пробує себе в скульптурі.

У Матісса було не тільки прекрасне відчуття кольору, а й відмінне почуття гумору. «Якби жінка з моєї картини зустрілася мені на вулиці, я б злякався і втік від неї, — казав він і одразу ж додавав: — Але я створюю не жінок, а картини!» А ще Матісс вважав, що картини потрібні для того, щоб радувати і заспокоювати, тому життєрадісних полотен у нього більше ніж достатньо.

Одна з найвідоміших картин Матісса, «Танок», демонструє «примітивну» енергію. П’ять танцюючих фігур, соковиті фарби, експресія і сила життя наповнюють кожного енергією з першого ж погляду на картину. Робота вважається ключовою точкою в розвитку сучасного живопису і найбільш упізнаваним твором Анрі Матісса. Він демонстрував óбрази сучасності, дуже часто йшов проти течії, епатував відвідувачів виставок, та скандальні картини тільки збільшували ринкову вартість його полотен.

Ще один «чорний лебідь» наздогнав Матісса під час Другої світової війни. Його дружину і дочку заарештувало гестапо за участь в Опорі. Їх катували й відправили до концтабору. Це дуже вплинуло на митця і відібрало душевні сили.

У повоєнні роки Матісс познайомився з домініканським священиком, і у спільних розмовах виникла ідея зведення капели для жіночого монастиря. «Не я вибрав цю роботу, доля визначила мені її в кінці мого шляху, моїх пошуків, і в капелі я зміг об’єднати і втілити їх. Робота над капелою зажадала від мене чотирьох років тяжкої праці, і вона — результат усього мого свідомого життя. Я вважаю її своїм найкращим твором». Так художник висловлювався про значення своєї роботи над вітражами і фресками для Капели Чоток (Капели Розарія) у містечку Сен-Поль-де-Ванс.

Музей Анрі Матісса у Като-Камбрезі було відкрито ще за життя художника, за два роки до його смерті. Цей факт є підтвердженням правомірності визнання Матісса як провідної фігури сучасного мистецтва.

У наші дні полотна Анрі Матісса рідко виставляють на продаж і високо цінують на арт-ринку. Так, його картина «Первоцвіти» з колекції модельєра Іва Сен-Лорана в 2009 році була продана на аукціоні Christie’s за 32 мільйони євро.

• Тренд «Позитивна ірраціональність»

Одне з найбільш упізнаваних і милих полотен Анрі Матісса — картина «Червоні рибки». Ця картина має ефект гіпнозу, адже в ній все дивує. Занадто яскраві, дикі й нереалістичні кольори, дивна композиція, чарівні рибки, абсолютне нехтування законами пропорції і проєкції. Поверхня стола є ідеальним колом, і це вказує на те, що стіл зображений зверху, але раптом Матісс домальовує витончену ніжку так, як мало б бути, якби стіл зображувався збоку. Та й акваріум відповідає боковому зображенню, інакше ми б бачили рибок лише зверху, а так можемо милуватися ще й їхнім яскравим відображенням на поверхні води. Але ця нелогічність для розуму ще більше зворушує серце, вкарбовується в пам’ять, відсилає у світ дитячого сприйняття всього, що нас оточує, нагадує про ті роки, коли ми були дітьми, коли рибки в акваріумі викликáли в нашій душі захват і сприймалися чистим поглядом світлої дитини і коли ми все, що відчували, малювали без урахування академічних канонів живопису.

При цьому «Червоні рибки» Матісса дивують надзвичайною гармонійністю і стрункістю. Автор вміло обіграв у картині такий елемент-символ, як коло. Форма стола й акваріума, листя рослин, ніжки столика і червоні рибки, які рухаються в акваріумі по колу… Картина притягує погляд глядачів і сьогодні, коли минуло понад століття після її написання. І немає в ній драми або розгорнутого сюжету, а відвести погляд складно. Вона дарує медитативний стан, в якому є гармонія, єдність усіх елементів живої природи і внутрішня посмішка. Її хочеться споглядати.

Ця надзвичайно спокійна картина розчулює і захоплює. А можливо, дивлячись на неї, глядачі загадують бажання. Адже мрії збуваються, якщо чітко сформулювати, чого сáме ти хочеш, і перетворити бажання на ціль. Не вірите? Тоді перевірте. Загадайте своє бажання і посміхніться.

Одну з найбільш чудових робіт Матісса — «Червоні рибки» — придбав Щукін, який купив полотно безпосередньо у автора, з яким його зв’язувала тепла дружба. Під час візиту в майстерню Матісса Сергій Щукін зупинив свій вибір саме на цьому полотні, воно доповнило композицію ансамблю його Рожевої вітальні. Сергій Щукін говорив: «Якщо, побачивши картину, ти відчуваєш емоційний шок — купуй її». Робота справила на колекціонера таке сильне враження, що через півтора місяця він попросив Матісса, як він писав, створити «пару моїм рибам». Сергій Щукін, колекціонер і меценат, зібрав понад 200 творів тоді ще не визнаних художників-імпресіоністів, слідуючи своїй тонкій інтуїції. За оцінками аукціонного будинку Sotheby’s, вартість колекції Сергія Щукіна на 2012 рік становила 8,5 млрд доларів.

• Тренд «Авантюризм»

Сальвадор Далі — іспанський живописець, графік, скульптор, режисер і письменник, один з найвідоміших представників сюрреалізму. Як розповідає співробітник музею Далі, який особисто працював з ним тривалий час, Сальвадор був звичайною людиною, що своєю поведінкою не відрізнялася від інших. Але коли він бачив журналістів, то ставав «генієм» і епатажною особистістю. У книзі «Історія одного генія» Далі написав: «Люблю журналістів. Вони сприяють обдуренню населення». Одного разу він оголосив, що продає з аукціону найлегендарнішу частину свого бренда — вуса Далі. Після успішного продажу Сальвадор скликав прес-конференцію і заявив про те, що він ще не з’їхав з глузду, щоб власноруч позбавляти себе такої відомої особливості, і насправді продав не вуса, а шерсть з хвоста свого дворового пса.

Епатажні витівки Сальвадора Далі щедро супроводжувалися публікаціями в газетах. За період своєї творчості художник написав безліч картин. А ще він виконував численні замовлення з оформлення житлових просторів і розробки логотипів. Крім того, Сальвадор робив сюрреалістичні фотографії і знімав короткометражні фільми. У фільмах він використовував переважно ефекти зворотного перегляду, вміло підбираючи об’єкти зйомки. Вода, що ллється, м’яч, який стрибає по сходах, цікаві коментарі, таємнича атмосфера, створена акторською грою художника, — усі ці деталі робили його фільми незвичайними зразками артхаусу. Сальвадор підкорював світ своїми роботами, виставками й епатажними вчинками.

Далі зумів розмити межу між реальною цінністю живописних полотен і популярністю, набутою за рахунок епатажу і яскравих витівок. А втім, живопис був лише однією гранню космічного діапазону проявів його таланту, і художник це чудово розумів. Він не приховував, що вважає себе знаковою фігурою сучасного мистецтва, і часто повторював: «Сюрреалізм — це я».

Зразки творчості Далі розтиражовані в масовій культурі і часом межують з вульгарністю. Арт-критики всерйоз піддавали сумнівам рівень цінності його живопису, проте кожен колекціонер світового рівня мріє роздобути оригінал його полотна. Хоча із цим теж варто бути обережними. У період піку популярності Далі продавав всього за 10 доларів чисті аркуші, на яких красувався лише один елемент — його знаменитий підпис.

• Тренд «Сила простоти»

Одна з найвідоміших картин великого постімпресіоніста Поля Гогена — «Жінка, що тримає плід». Інша назва полотна — «Куди йдеш?». Картина привертає увагу яскравою палітрою кольорів, навмисною екзотичної декоративністю і незвичайною поетичністю. Форми людських фігур спрощені і статичні; таким виглядає і тропічний пейзаж, на тлі якого вони зображені. Між людьми і навколишнім середовищем існує нерозривний зв’язок, який завжди був притаманний полотнам Гогена. У його творах людина і природа статичні і ніби зливаються воєдино.

Головний персонаж картини — таїтянка, що тримає в руках плід. На думку ряду мистецтвознавців, Гоген бачив у жительках Таїті первісність і екзотичність, тож дівчина є уособленням Єви, а плід — символом материнства і продовження життя, а також плодючості й достатку.

У період перебування на острові Гоген живе у солом’яній хатині, надихається кораловими рифами, густими джунглями, де ростуть смачні плоди, і блакитним морським узбережжям. Художник соковито і яскраво передає на полотнах всі побачені ним природні фарби. На багатьох картинах він пише свою юну 13-річну дружину Техуру. В останні роки життя Гоген пише книгу «Ноа Ноа», у якій згадує Ван Гога, ділився своїми думками про Таїті, релігію, життя, живопис і жінок.

На жаль, як це часто буває, слава прийшла до Гогена запізно: через три роки після смерті метра його полотна виставили в Парижі на загальний огляд. На згадку про митця в 1986 році був знятий фільм «Вовк на порозі», а британський прозаїк Сомерсет Моем написав біографічний твір «Місяць і гріш», де прототипом головного героя став Поль Гоген. Картина «Жінка, що тримає плід» зберігається в Ермітажі.

• Тренд «Тьюторство»

Оскар Клод Моне народився у Парижі в сім’ї бакалійника. Коли хлопчикові було п’ять років, сім’я переїхала в Нормандію. Батько хотів, щоб Клод продовжив родинну справу, але доля вирішила інакше.

Моне — автор знаменитого пейзажу «Враження. Схід сонця». Саме ця картина і дала назву групі імпресіоністів і цілому художньому напрямку. Але до цього моменту художник пройшов свій шлях, у якому важливу роль зіграли його перший наставник і любляча тітка.

Юний Моне проводив багато часу на природі — біля воді й на скелях. Школа йому, по натурі недисциплінованому, здавалася в’язницею. Обкладинки своїх зошитів хлопець використовував для карикатур на вчителів. У цій творчій грі він досяг досконалості. У п’ятнадцять років Моне був відомий всьому Гавру як карикатурист. Наявність замовлень на подібні малюнки і недостатня щедрість батьків мотивували Моне на сміливе рішення, яке шокувало його сім’ю: за намальовані ним карикатури художник брав по двадцять франків, таким чином він за порівняно короткий час зібрав близько двох тисяч франків (у наш час це приблизно десять тисяч доларів).

У вітрині єдиної лавки художнього приладдя гордо красувалися його карикатури. І коли Моне бачив, як перед ними в захопленні товпляться роззяви, він «був готовий луснути від гордості». Часто у вітрині тієї самої лавки Моне бачив морські пейзажі. Юнак, як і більшість інших містян, вважав їх «огидними». Автором пейзажів був Ежен Буден. Ще не знаючи цю людину, Моне зненавидів її і відмовлявся познайомитися з Буденом, але власник крамниці скористався нагодою і представив йому Моне як молоду людину, у якої такий великий талант до карикатури. Пізніше Моне напише:

«Буден негайно ж підійшов до мене, похвалив мене своїм м’яким голосом і сказав: “Я завжди із задоволенням дивлюся на ваші малюнки; це забавно, легко, розумно. Ви талановиті — це видно з першого погляду, але, я сподіваюся, ви не зупинитеся на цьому. Усе це дуже добре для початку, але скоро вам набридне карикатура. Розвивайтеся, вчіться бачити, писати й малювати, малюйте пейзажі. Море і небо, тварини, люди і дерева такі гарні саме в тому вигляді, у якому їх створила природа, з усіма їхніми якостями, у їхньому справжньому бутті, такі, як вони є, оточені повітрям і світлом”».

Але рекомендації Будена не мали ефекту. Минув час, і цей світлий чоловік сподобався Моне, однак юнак не сприймав його живопису. А коли Буден запрошував Моне з собою попрацювати на пленері, той завжди знаходив привід ввічливо відмовитися. Настало літо, і Моне нарешті здався. Тоді Буден охоче взявся за його навчання. «Очі мої нарешті розкрилися, — згадував Моне, — я по-справжньому зрозумів природу і водночас навчився любити її».

Доля випробовувала Моне на міцність. Хлопець був покликаний в армію і потрапив до Алжиру, але там він захворів на черевний тиф. Батько відкупити сина від армії відмовився, але фінансова підтримка тітки допомогла художнику звільнитися від військової повинності, і він повернувся додому. Незабаром Моне вступив до університету, на факультет мистецтв, але швидко розчарувався у підходах до живопису, які там панували. Покинувши навчальний заклад, він вступив до студії живопису Шарля Глейра, де познайомився з такими художниками, як Огюст Ренуар, Альфред Сіслей і Фредерік Базиль. Усі вони були практично однолітками, дотримувалися схожих поглядів на мистецтво і незабаром склали кістяк групи імпресіоністів.

У житті геніїв-творців часто зустрічається подібний сценарій. У їхній долі трапляються небайдужі і фінансово забезпечені люди, які терпляче, дбайливо і з любов’ю виводять талановиту людину на новий рівень, сприяють розкриттю її потенціалу. Вони створюють атмосферу довіри, безпеки, прийняття й усвідомленості. Подібне середовище допомагає особистості трансформуватися, рости й розвиватися, іти по своїй траєкторії і знайти власний стрижень. Тоді критерії прийняття рішень людина шукає в собі, стає новатором і знаходить гнучку силу.

Клод Моне, за підсумками відкритих аукціонів, до 2013 року обіймав третій рядок рейтингу найдорожчих художників світу. Загалом з аукціонів було продано 208 його робіт на загальну суму 1622,200 млн доларів. А за рекордні 110,7 мільйонів доларів була продана картина Клода Моне із серії «Копиці сіна» на аукціоні Sotheby’s в Нью-Йорку.

• Тренд «Серійність і цикли»

Першими зразками творчості Моне були карикатури на його викладачів і на городян. Завдяки своєму наставнику Ежену Будену він закохався у природу, і на світ з’явилися серії полотен «Долина мрій» (10 картин), «Копиці сіна» (22 картини), «Тополі» (11 картин) та інші. А найбільша кількість картин (їх 250) увійшла в цикл про латаття — «Водяні лілії».

Моне вважав, що його картини покликані заспокоювати напружені нерви і являють собою «притулок для мирних роздумів». Пізніше Моне так сформулював мету своєї творчості: «Головна мета — передати свої враження, а вже потім — всі швидкоплинні ефекти».

Художник створив ставок у японському стилі, сам працював над організацією і дизайном саду, створивши місток і прикрасивши поверхню ставка водяними ліліями, дбайливо підбираючи і висаджуючи насіння з Південної Америки і Єгипту.

Світ водної гладі з квітами стає його єдиною темою у пізніх роботах. Водяні лілії, які Моне називав пейзажами-відображеннями, була незмінною темою протягом останніх 26 років його життя. Один і той самий пейзаж із зображенням води, містка і квітів художник писав у різних варіантах 250 разів, повертаючись до цієї теми знову і знову.

Картина «Водяні лілії» у 2015 році стала головним лотом аукціонного дому Sotheby’s і була продана за рекордну суму — 54 мільйони доларів. Сад Моне існує в Живерні і сьогодні, залишаючись незмінним місцем паломництва туристів і шанувальників його творчості.

Картини циклу зберігаються в багатьох музеях світу, включаючи Мармоттан-Моне і д’Орсе в Парижі, Метрополітен-музей у Нью-Йорку та багато інших.

У 2007 році одна з «Водяних лілій» Моне була продана на аукціоні Sotheby’s в Лондоні за 18,5 мільйона фунтів стерлінгів. У 2008 році інша картина із серії, «Ставок з водяними ліліями», продана за 41 мільйон фунтів стерлінгів на аукціоні Christie’s в Лондоні. Останній раз «Водяні лілії» 1907 року виставлялися на торгах Christie’s у травні 2014-го і були продані за 27 мільйонів доларів.

Успіх Клода Моне є ілюстрацією до другого закону діалектики — «кількість переходить у якість».

• Тренд «Антихрупкість»

Великий вплив на Сальвадора Далі мала Галá. Своїм успіхом він передовсім має завдячувати саме цій жінці. Вона була його дружиною й особистим менеджером, постійно мотивувала і просувала чоловіка, змушувала його писати картини, розробляти товарні бренди, костюми й декорації. Її сильна діяльна натура була дуже потрібна слабовільному художнику. Він писав: «Гала — єдина моя муза, мій геній і моє життя, без Гали я ніхто». Вона налагоджувала зв’язки, наводила порядок в його майстерні.

Однак Гала постійно мала стосунки на стороні, у пізні роки їхнього спільного життя подружжя нерідко сварилося, і Сальвадор від цього дуже страждав: «Усе життя моєю нав’язливою ідеєю був біль, який я писав незліченно». Кохання Далі більше скидалося на дику пристрасть, а кохання Гали не було позбавлене розрахунку: вона не просто одружилася, а «вийшла заміж за генія». У 1968 році Далі купив для Гали замок Пуболь, у якому вона жила окремо від чоловіка. Відвідувати Галу Сальвадор міг лише за письмовим дозволом дружини.

Гала дала сильний імпульс розвитку Далі і поширенню його популярності: вона шукала колекціонерів, вела бухгалтерію і, що не менш важливо, бажала витрачати все більше. Жінка вважала Сальвадора своїм проєктом: ще у 30-х роках вона радила покровительці сюрреалістів Пеггі Гуггенхайм не розпорошувати свою увагу на багатьох художників, а зробити ставку на одного, як це вчинила вона сама. Ставка Гали виявилася надзвичайно вдалою. Так, до 1974 року статок Далі оцінювався в 32 мільйони доларів (у перерахунку на 2019 рік — понад 165 мільйонів).

А Далі просто кохав Галу як жінку, для нього вона була музою. «Одночасно я наводив глянець і на Галу, прагнучи зробити все, що в моїх силах, щоб вона засяяла від щастя, плекаючи її навіть більше за самого себе, адже без неї настав би кінець всьому», — писав він у «Щоденнику одного генія». Вона вміла його підбадьорити похвалою, і цей прийом діяв на художника вельми ефективно.

Твори Далі користуються попитом і в наші дні: протягом останніх десяти років на Sotheby’s було продано більше 400 робіт його авторства. Аукціонні продажі показують, що найбільший інтерес викликають роботи, створені до 1936 року.

• Тренд «Епатаж»

«Коли мене запитують, яка різниця між полотном Веласкеса і хорошою фотографією, я відповідаю: “Cім мільйонів доларів”» (Сальвадор Далі).

Прийнято вважати, що Далі — безрозсудний баламут, епатажний геній, який тільки те й робив, що перелітав, як метелик, з однієї презентації на іншу. Але насправді він був великим трудягою.

Творча спадщина Сальвадора Далі багатогранна. Він проявив себе не тільки в живописі. У своєму будинку в селищі Порт-Лігат Далі створив колекцію Клотен — серію з 44 бронзових статуй. У 1945 році у співпраці з Уолтом Діснеєм він розпочав роботу над мультиплікаційним фільмом Destino. Тоді виробництво відклали через фінансові проблеми, але через майже 60 років, у 2003-му, The Walt Disney Company усе ж випустила фільм на екрани. Сальвадор Далі був автором лібрето й оформлення балетів.

Він активно знімався в рекламі, причому навіть у такій комерційній діяльності не проминав нагоду якимось чином самовиразитись. Наприклад, в рекламі шоколаду художник відкушує шматочок плитки, після чого у нього від ейфорійного захоплення закручуються вуса і він вигукує, що зійшов з розуму від цього чудового смаку. Сальвадор Далі — автор дизайну упаковки чупа-чупса.

Звичайно ж, кожна нова витівка запускала маховик слави Далі з новою силою. Його вважали божевільним, але це був чудовий спосіб монетизувати свою творчість. Адже у планах Далі не значився пункт «Померти у злиднях».

Ось лише кілька прикладів авторських трюків ефектної появи на публіці. Приїхавши до Америки, Далі зійшов з трапу корабля, розмахуючи двометровим багетом, а журналісти тримали плакати з написом «Нью-Йорк вітає мене!», які їм роздали заздалегідь. На честь від’їзду Далі влаштували сюрреалістичний бал, який потрапив на перші шпальти світової преси. Продажі робіт художника росли пропорційно росту його слави.

У 1936 році фото Далі з’явилося на обкладинці журналу Time. А втім, цього могло і не статися: незадовго до публікації схильність Далі до епатажу мало не обернулася катастрофою. На лекцію, яку художник повинен був прочитати в рамках Міжнародної сюрреалістичної виставки в Лондоні, художник заявився у водолазному костюмі, з двома вовкодавами та з більярдним києм у руці. На публіку такий образ Далі справив запаморочливе враження. Та від нестачі повітря у скафандрі запаморочилася голова й у самого лектора. Він почав задихатися і кликати на допомогу. Але механік, що міцно, за всіма правилами, затягнув болти, кудись запропав. Добре, що знайшовся молоток, яким зрештою вдалося збити гвинти і врятувати Далі від безглуздої смерті. Комедія із зануренням у глибини підсвідомості ледь не обернулася трагедією, але, як не дивно, головна мета була досягнута: глядачі ошаленіли від такого повороту подій. Після цього перформансу художник став улюбленцем публіки і героєм англійських сюрреалістів.

У зрілому віці Далі написав і видав кілька книг, у яких розповів про природу свого таланту:

«Бігти попереду Історії набагато цікавіше, ніж описувати її».

«Божевілля для мене дуже “поживне”, а виростає воно з блазнювання».

Андре Бретон, насміхаючись над Далі і комерційною складовою його творчості, придумав художнику прізвисько-анаграму Avida Dollars, тобто «жадібний до доларів» (на латині аvida — це «жадібний»). Жарт Бретона миттєво набув величезної популярності і ще ефектніше підкреслив комерційний успіх епатажної творчості Далі.

«Найпростіший спосіб звільнитися від влади золота — це мати його в надлишку». А чому б і ні?

Ще за життя Далі досяг комерційного успіху завдяки своїй плодючості і вмінню епатувати публіку. Він прославився зухвалою поведінкою і характерними вусами. Зі своїми фантастичними сюрреалістичними óбразами Далі став одним із найбільш винахідливих художників минулого століття. Рівною мірою дивуючи й зачаровуючи, його творчість і в XXI столітті полонить аудиторію, яку сьогодні важко чимось здивувати.

• Тренд «Світло в нас самих»

Вермер, «Дівчина з перловою сережкою»

(У російській мистецтвознавчій традиції більш поширеним варіантом написання імені художника є Вермеєр Дельфтський. Інші варіанти — Йоханніс ван дер Мер, Йоханніс вір Мер, Вермер Дельфтський. Українська «Вікіпедія» дає тільки варіант «Вермер», і він є більш точним, оскільки за правилами транскрипції голландських імен сполучення букв «ee» передається як «е»).

Історія знає не один твір мистецтва, який здобув набагато більшу славу, ніж ім’я самого творця. Імена забуваються, а полотна, що їх залишили видатні митці, житимуть вічно. «Дівчина з перловою сережкою» авторства нідерландського майстра Яна Вермера за кількістю домислів і суперечок навколо неї може зрівнятися хіба що з «Джокондою» Леонардо да Вінчі.

Ян Вермер оспівував світло і красу жінки. «Дівчина з перловою сережкою» — одне з 34 збережених полотен майстра — вважається не тільки центральним твором творчості Вермера, а й однією з найзагадковіших в історії живопису Нідерландів.

Поки вчені сперечалися, кого саме зобразив на полотні автор (доньку, дружину, доньку спонсора, коханку чи служницю), американська письменниця Трейсі Шевальє в романі «Дівчина з перловою сережкою» дала волю своїй фантазії і виклала власне, вільне трактування подій XVII століття, в результаті яких художник написав цей відомий портрет.

За мотивами роману режисер Пітер Веббер зняв однойменний фільм, що вийшов у 2003 році. Творці кінострічки постаралися відтворити не тільки інтер’єри житла, а й весь вигляд голландського міста XVII століття. Стрічка рясніє яскравими предметами реквізиту і чудовими костюмами. Головну роль виконала талановита актриса Скарлетт Йоханссон. У фільмі є все, що не залишає байдужим кожного з нас: кохання, зрада, пристрасть, сарказм, біль, творчість, виклик. Усе це привернуло додаткову увагу до художника і його твору.

І хоча авторка роману і творці його екранізації підкреслюють, що будь-які збіги з дійсністю випадкові, широкій аудиторії ця версія припала до вподоби.

З моменту написання найвідомішої в голландському живописі картини минуло вже більше 300 років. За цей час ім’я Яна Вермера встигло канути в Лету і відродитися два століття потому. Безумовно, новому витку популярності художника сприяли нові технології і сучасні жанри мистецтва. «Дівчина з перловою сережкою» звернулася до нас із глибини століть з питаннями: «Ну як ви там, люди ХХІ століття? Чим живете? Що вас хвилює? Про що мрієте?» Вона нагадує нам про внутрішнє світло, про єдність всього у цьому світі. І дивлячись на цей чудовий портрет сьогодні, ми відчуваємо неймовірний діапазон емоцій і намагаємося збагнути таємницю цієї дівчини.

вгору до перелику трендів

Будьте у тренді та створюйте власну золоту колекцію історій разом із iPay.ua!